У ніч перед різдвом...

Мета: підготувати інсценізацію твору М.Гоголя  «Ніч перед Різдвом»;

         розвивати акторські здібності, уяву,  фантазію;

         виховувати повагу до культурної спадщини рідного народу,

національні  традиції.

Обладнання: портрет М. Гоголя, декорації до твору: пліт,  горщики,

національний одяг, ікони святих, лави, столи, різнобарвні свічки,

вишиті рушники, серветки.

Місце проведення : актовий зал

         Оповідач (читає). Останній день перед Різдвом минув. Зимова ніч настала: засміялись зорі, місяць поважно піднявся на небо посвітити добрим людям і всьому світові. Мороз дужчав, але було так тихо, що скрипіння під чоботом чулося за півмилі. Ще жоден гурт парубків не з’являвся під вікнами хат, місяць лише зазирав у них крадькома, ніби викликаючи прибраних дівчат вибігти скоріше на скрипучий сніг…

         (Виходить Оксана із дзеркалом у руках)

         Оксана. Треба ж було людям вигадати, ніби я гарна… Неправда! Хіба чорним бровам і очам моїм рівних немає у світі? Що ж тут красивого в цьому носі, і в щоках, і в губах? Ніби ж то гарні мої чорні коси?  Ух! Їх можна злякатися ввечері:  вони, як довгі змії, обвили мою голову. Аж тепер бачу, що я зовсім не гарна!.. Ні, гарна я! Ой, яка гарна! Диво!

         (Тихо виходить Вакула.)

            Вакула. Дивна дівка! І хвастощів у неї мало! З годину стоїть перед дзеркалом і не надивиться, та ще й вихваляє себе вголос.

         Оксана. (озирнувшись, побачила коваля). Навіщо ти прийшов сюди? Хіба хочеться, щоб випровадила за двері лопатою?

         Вакула. Не сердься на мене. Дозволь хоч поговорити, хоч подивитися на тебе!

         Оксана. Хто ж тобі боронить? Говори й дивися!(Сідає на лавку.)

         Вакула. Дозволь і мені сісти біля тебе!

         Оксана. (відштовхує його). Іди геть! Ти смердиш димом. Мабуть, уже й мене замарав сажею. (Відходить від нього і знову чепуриться перед дзеркалом.) А правда, що твоя мати відьма?

         Вакула. Що мені до матері? Ти у мене і мати, і батько, і все, що є дороге у світі.

Оксана. Бач, який ти! Чомусь дівчата не йдуть… Мені стає нудно.

Вакула. То тобі весело з ними?

Оксана. Та все ж веселіше, ніж з тобою. Хтось постукав. Мабуть, дівчата.(Виходить).

Вакула. Чого я ще чекаю? Вона насміхається з мене. Я їй так само дорогий, як іржава підкова. (Входять Оксана і Одарка.)

Оксана. Одарко! Та в тебе нові черевички! Ой, які ж хороші! І з золотом! Добре тобі, Одарко, у тебе є той, хто все тобі купує, а мені нікому дістати такі гарні черевички.

Вакула. Не сумуй, моя люба Оксано! Я тобі подарую такі черевички, які мають не всі панянки.

Оксана. Ти? Подивлюсь я, де ти візьмеш такі черевички, котрі змогла б я надіти на свою ногу. Хіба ті, що носить сама цариця.

Одарка.(сміється). Ти ба, яких захотіла!

Оксана. Так – так! Будь свідком? Якщо коваль Вакула принесе такі самі черевички, які носить цариця, обіцяю вийти за нього заміж.

Вакула. Прощавай, Оксано! Дури, кого забажаєш, а мене вже не побачиш на цьому світі!

Одарка. Куди Вакуло?!!

Вакула. Прощавайте! Коли ласка Бога, побачимося на тому світі, а на цьому вже не розважатися нам разом. Не згадуйте мене лихом! (Вакула виходить, за ним – дівчата.)

Оповідач. Через димар хати Вакули піднялася відьма верхи на метлі. Це була його мати Солоха. Вона летіла так високо, що здавалася темною цяткою в горі. Раптом із протилежної сторони з’явилася інша цятка, збільшилась і вгорі стало так холодно, що чорт перестрибував із одного копита на інше і дмухав собі в кулак, сподіваючись хоч якось відігріти змерзлі руки. Відьма і сама відчула, що холодно, хоча й була вбрана; а тому спустилася в повітрі, ніби слизькою гіркою, прямісінько в димар. (Солоха влітає на мітлі й наштовхується на мішки. За нею стрибає Чорт.)

Солоха. Мішки Вакула приніс, хай сам їх і винесе.

Чорт (стрибнув до Солохи). Дозвольте ручку, пані!

Солоха. Візьміть!

Чорт (цілує руку). Ох!

Вакула. Відчини!

Чорт. Стукає хтось?

Вакула. Відчини!!!

Чорт. Це коваль! Чуєш, Солохо! Куди хочеш, ховай мене!

Солоха. Лізь у мішок!

(З’являється засмучений Вакула)

Вакула. Невже не зникне з пам’яті моєї ця негідна Оксана? Не  хочу думати  про неї! (Побачив мішки). Навіщо тут ці мішки? Завтра ж свято. Занесу їх куди-небудь. (Хоче підняти мішок). Але ж які важкі!.. Що я за баба: скоро буду від вітру хилитися! Не дам нікому сміятися над собою! Ще нічого не пропало. Спробую один засіб : піду до пузатого запорожця Пацюка. Кажуть, він знає всіх чортів і може зробити те, що забажає. (Виходить із мішком за спиною).

Оповідач. Цей пузатий Пацюк був колись запорожцем, але чи вигнали його, чи сам утік із Січі, - цього ніхто не знав.

(Пацюк сидить і їсть галушки. За його спиною з’являється Вакула з мішком за плечима).

Вакула (кланяється). Я до твоєї милості прийшов, Пацюк(Пацюк підняв голову і знову нахилився їсти галушки). до тебе прийшов. Дай Боже тобі всякого добра! Пропадати доводиться мені , грішному. Нічого не помагає мені на світі. Що буде, те й буде, а мушу просити допомогу в самого чорта… Що ж , Пацюк, як мені бути?

Пацюк. Коли потрібен чорт. то і прямуй до чорта! (Продовжує їсти).

Вакула (кланяється). Для того я й прийшов сюди : окрім тебе, думаю, ніхто не знає до нього дорогу. (Пацюк  не реагує, мовчки доїдає галушки). Зроби ласку, чоловіче добрий, не  відмов! Розкажи хоч, як потрапити на цю дорогу.

Пацюк. Тому не треба далеко ходити, у кого чорт за плечима стоїть.

Вакула. Що? (Опускає мішо, з якого вивільняється Чорт). Про що це він каже? (Замислюється).

Чорт (обнімає Вакулу). Це я, твій друг, усе зроблю для товариша! (У ліве вухо). Грошей дам, скільки захочеш. (У праве вухо). Оксана буде сьогодні вже твоя.

Вакула. За таку ціну я на все готовий!

Чорт (сміється). Ну, Вакуло, ти знаєш, що без контрактів  нічого не роблять.

Вакула. Згоден! У вас, я чув, розписуються кров’ю. Стривай же, я дістану з кишені цвях! (Хапає Чорта за хвіст).

Чорт. (сміючись). Який  вигадник! Ну, досить, Вакуло, пожартував і досить!

Вакула. Стривай-но, голубе! Будеш у мене знати, як підбивати  на гріхи добрих людей. (Сідає на спину Чорта).

Чорт(жалібно). Змилуйся , Вакуло! Усе. що тобі потрібно, все тобі зроблю, відпусти лишень душу на покаяння!

Вакула. Ага, ось яким голосом заспівав! Тепер я знаю, що робити: вези мене зараз-таки на собі! Чуєш, та лети, як птаха!

Чорт. Куди?

Вакула. До Петербурга, прямісінько до цариці! (Зникають).

Оповідач. І коваль мало не зомлів від страху, відчуваючи , що піднімається в повітря. Спочатку піднявся він від землі так високо, що нічого не міг угледіти внизу, і пролетів, як муха, під самісіньким місяцем, ледве  не зачепивши його шапкою. Згодом Вакула вже звик і навіть почав глузувати з Чорта.

Усе було світло вгорі. Повітря в легкому сріблястому тумані здавалося прозорим. І раптом  засяяв під ним Петербург, увесь у вогнях…

(З’являються Вакула й Чорт ).

Чорт. Їхати просто до цариці?!

Вакула. Ні, страшно…Тут десь , не знаю, зупинилися запорожці, котрі проїздили восени через Диканьку. Вони їхали з Січі з паперами до цариці; добре було б порадитися з ними. Агов, сатано! Залізай у мою кишеню й веди до запорожців.

(Входять двоє запорожців).

Вакула (кланяється до землі). Здорові були, панове. Бог вам у поміч, ось де побачились!

Запорожець 1. Що там за чоловік?

Вакула. А ви не впізнали? Це я, Вакула, коваль! Коли проїздили восени через Диканьку, то прогостювали в мене. Дай Боже вам усякого здоров’я й довголіття, майже два дні. Я нову шину тоді поставив на переднє колесо вашого воза.

Запорожець 2. А! Той коваль , що малює гарно!

Запорожець 1. Здоров був, земляче. Потім поговоримо з тобою більше.

Запорожець 2. До цариці?!! А будьте ласкаві, панове, візьміть і мене з собою.

Запорожець 1. Тебе? Що ж ти там робитимеш? Ні, не можна.

Запорожець 2. Ми, брате, говоритимемо з царицею про своє.

Вакула. Візьміть! (Нахиляється до своєї кишені).Чорте, проси!               ( Ударив по кишені, Чорт запищав).

Запорожець 2. Візьмемо його з собою?

Запорожець 1. Та вже  хай їде! (Виходять)

Оповідач. Дивно знову було Вакулі, коли величезна карета помчала його вулицями міста. Позаду лишилися  багатоповерхові будинки, а дорога, задавалося , сама котилася під ноги коням. Карета зупинилася перед палацом. Запорожці увійшли в чудові сіни й почали  підніматися  добре освітленими сходами. Несміливо йшов за ними коваль, боячись на кожному кроці посковзнутися на паркеті. Пройшли три зали. Раптом запорожці впали долілиць і заволали в один голос. Коваль, не вгледівши нічого, теж сумлінно розпростався на підлозі.

(Запорожці, Вакула і цариця перед ними).

Запорожці й Вакула. Змилуйся, мамо! Змилуйся!

Цариця. Устаньте!

Запорожці й Вакула. Не встанемо, мамо! Не встанемо! Умремо, а не встанемо!

Цариця. Устаньте! Я велю!

(Запорожці й Вакула піднімаються)

Цариця. Світлійший обіцяв познайомити мене з моїм народом, якого я   ще не бачила. Чого ж ви хочете?

Вакула (до себе). Саме час! Цариця питає , чого хочете! (Їй) . Ваша величносте, із чого, не гнівайтеся, зроблено черевички, що на ногах ваших? Думаю, ні один швець ні в якій державі світу не зуміє так зробити! Боже ти мій, а якби моя жінка взула такі черевички!

Цариця. Якщо тобі хочеться мати такі черевички, це не так важко зробити. (Озирнулася).Принесіть йому зараз же черевички, найдорожчі, із золотом. (До запорожців).  Чи добре вас тут утримують?

Запорожець 1. Та, спасибі, мамо! Провіант дають добрий. (Подають черевики).

Цариця (до Вакули). Візьми собі мої черевики, чоловіче добрий.

Вакула. Спасибі, мамо!

(Кланяється і відходить. Біля входу стукає себе по кишені). Чорте! Винеси мене звідси  негайно!

Оповідач. Мов вихор, нісся  Чорт із Вакулою назад.

Миттю опинився коваль біля своєї хати. Тут, ухопивши лозину, тричі вдарив нею Чорта, і той стрімголов кинувся тікати. Після цього Вакула зарився в сіно і проспав до ранку.

(Виходить схвильована Оксана)

Оксана. (сама до себе). А що, коли він і насправді пішов  і вже ніколи не повернеться  в село? А що, коли зважиться на щось страшне? Чого доброго! Адже він так любив мене…

(З’являється Вакула)

Вакула. Поглянь, які я тобі приніс черевички!

Оксана (радісно). Йой!

Вакула. Ті самі, що їх носить цариця.

Оксана. Ні, ні! Мені не треба черевичків! Я і без них тебе люблю!