Україна- виховна

Обладнання :

 - зал прикрашено плакатами:

 "Горнусь до тебе, Україно,

 Як син до матері горнусь"

 (М.Бакай)

 "Всім серцем любіть Україну свою,-

 І вічні ми будемо з нею"

 (В.Сосюра)

 "Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього"

 (М.Рильський)

 - книжкова виставка "Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне";

 - на окремих плакатах - зображення прапора і малого герба України, слова Гімну, портрет Т.Г.Шевченка у вишиваному рушнику, квіти.

 Структура літерно-музичної композиції:

 1. Інформація про минуле і сучасне незалежної України.

 Композиція  відкривається виконанням пісні Тараса Петриненка "Україно!"

 1-й читець: Благословен той день і час,

 Коли прослалась килимами

 Земля, яку сходив Тарас

 Малими босими ногами,

 Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами - сльозами.

 (М. Рильський)

 2-й читець: Україно! Ти для мене диво!

 І нехай пливе за роком рік,

 Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік…

 3-й читець: Україно, ти моя молитва,

 Ти моя розпука вікова…

 Громотить над світом люта битва

 За твоє життя, твої права.

 (В. Симоненко)

  1-й ведучий:Дорогі друзі! Рідній матері нашій, ненці Україні, її славному минулому та напруженому сьогоденню ми присвячуємо нашу ком позицію .

 2-й ведучий: Україна, золота чарівна сторона. Рідна земля квітами, травами заквітчана. Скільки поетичних слів придумали люди, щоб виявити любов до свого краю, де народилися і живуть.

 1-й ведучий: Щасливі ми, що народилися і живемо на такій чудовій, мальовничій землі - у нашій славній Україні. Тут жили наші предки (діди, прадіди), живуть наші батьки, тут корінь українського народу, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємось аж до сліз, зачувши рідне слово:

 1-й читець: Любить Україну у сні й наяву,

 Вишневу свою Україну.

 Красу її вічно живу і нову

 І мову її солов'їну.

 (В. Сосюра).

 2-й читець: Звідки ти взялася, Україна-ненька?

 Може, із землиці, що така рідненька?

 Може, із тополі, що в степу зростає?

 Може, із соловейка, що на ній співає?

 Може, із калини, що у полі квітне?

 Може, із квітини, що в саду розквітне?

 2-й ведучий: Походження українців не можна пов'язувати з окремою археологічною культурою, становлення і розвиток народу відбувалися під впливом різних землеробських культур, які взаємодоповнюючись та збагачуючись, створили струнку систему уявлень про світ та світобудову, комплекс ритуалів та міфів, що складають основу української народної культури.

 1-й ведучий: Її коріння сягає вглиб часів індоєвропейської спільності і визначається землеробським спрямуванням, що дає підстави дослідникам вважати українців нащадками арійських племен.

 2-й ведучий: За археологічними даними, перші людські поселення на території України датуються серединою палеолітичної доби, а за часів неоліту розвинулась так звана трипільська культура з хліборобством, яке було основою господарювання.

 1-й ведучий: Київська Русь - перша держава, яка об'єднала велику територію нинішньої України Центр її був у місті Київ, а першим князем був Кій.

 2-й ведучий: Та найбільшого розквіту Київська Русь набула за Ярослава Мудрого. Він дбав про добробут своєї держави, поширював освіту.

 1-й ведучий: Але на сході з'явилася загроза - монголо-татари. Вони завоювали виликі простори Азії та Європи, а в 1240 році підкорили Київ. 300 років була Україна під ярмом монголо-татар.

 Звучить “Пісня про Україну”.

 3-й читець: Де Дніпро наш котить хвилі,

 Рве стрімкі пороги,

 Там країна вся зелена,

 Славний край розлогий:

 Там козацтво виростало,

 Слави, волі добувало,

 Україно, Україно,

 Славний край козачий!

 2-й ведучий: Легендарна Запорозька Січ - символ мужності й незалежності українського народу. Наші пращури були запорозькими козаками. На островах, що лежали посеред бистрої води, вони заснували Запорозьку Січ.

 1-й читець: За дніпровськими порогами,

 За південними дорогами,

 За степами за широкими

 Наші прадіди жили.

 Мали Січ козацьку сильную,

Цінували волю вільную,

 Україну свою рідную,

 Як зіницю берегли.

 1-й ведучий: Збігали роки. У 1764 році російська цариця Катерина II скасувала гетьманство і зруйнувала Запорозьку Січ. Українська держава стала внутрішньою провінцією Росії. Знову про неї, як державу забули на 150 років.

 2-й ведучий: Україна… В одному цьому слові і для нас, і навіть для чужинців бринить музика смутку і жалю… Україна - країна трагедій і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше знали її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої вікової героїчної боротьби за волю.

 1-й ведучий: Шлях України позначений високими степовими могилами, руїнами та прекрасними, безіменними, невідомо, коли і ким складеними піснями. Послухайте, що говорили про нашу країну іноземці.

2-й ведучий: Настав бурхливий 1917 рік.                                  

 І весь світ почув "Ще не вмерла Україна".

 Виходять учні.

 Читець: То був страшний навмисний злочин,

 Такого ще земля не знала.

 Закрили Україні очі.

 І душу міцно зав'язали.

 Сліпу, пустили старцювати -

 Луна ще досі в оболонях.

 Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

 Глуху, заставили мовчати.

 А то би світ втопивсь в Славуті!

 Як божевільна їла мати

 Свою дитиноньку майбутню,

 Зомліли навіть поторочі

 І відвернулись голіафи.

 То був такий державний злочин

 Здригнулась навіть мертва Кафа.

 Мерцями віялося поле.

 Ні хрестика, ані могили.

 То був такий навмисний голод…

 Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

Підходять двоє студенток. У однієї в руках запалена свічка, у другої табличка із цифрою "9 млн."

 1-й учень: Історія людства не знала такого випадку, коли володарі нищили голодом своїх власних громадян. Лише в XX столітті Москва запланувала й винищила до 9 млн. українських селян-хліборобів.

 (Ставить табличку на стіл біля розламаної паляниці, обмотаної чорною стрічкою.)

 2-й учень: Це - моя запалена поминальна свіча по тих 9 млн., а може десяти, хіба ж то зараз порахувати всі їхні кісточки, на 68 тризну по жертвах голодомору в Україні 1932/33 років.

 1-й учень: Пам'ятаймо, що зимою 1932/33 років помирало в Україні 17 чоловік на хвилину, 25 тисяч щодня.

 2-й учень: Цього року щодня мають правитися поминальні молебні не тільки в церквах і соборах, але найперше, в наших душах. І щоночі повинні горіти поминальні свічки.

 (Учні сходять із сцени.)

 Звучить музика "Амене".

Учень : Роки, обпалені війною… Чи близькі вони нам? Від слова війна пече у скронях... Оце і все? Якщо для нас це лихо тільки на словах, і ми не можемо до глибини самостійно усвідомити усю муку, біль і божевілля тих років, то це, можливо, і на краще, але історія відбулася. Живуть ще спогади і житимуть до безкінечності, бо є ще люди, яким пече від слова війна не тільки у скронях, а і у серці, у кожній клітині тіла, у невиліковній рані – душі. Ці люди ще поряд з нами – це наші дідусі, бабусі, їхні батьки. Чи не замислювалися ви, чому у них очі глибокі-глибокі і сумні-сумні, чому їхня радісна посмішка швидше нагадує гримасу болі, чому на сьогоднішні життєві негаразди вони реагують незрозумілим поглядом, адже ми – нове покоління -- і не підозрюємо, що таке справжні «негаразди»?

А варто замислитись, варто розпитати, бо, не знаючи минулого, ми не можемо відчути дійсність, зрозуміти її, не зможемо передбачити майбутнє.

Звучить пісня «Виростиш ти сину».

Учень : осінні місяці, які чарують нас не лише різнокольоровим листям, а й славетною подією – звільненням України від німецько-фашистських загарбників. 

Велика Вітчизняна війна – визвольна війна проти фашистської Німеччини та її союзників, складова частина Другої Світової війни 1939-1945 рр. – почалася після нападу Німеччини. План нападу на Радянський Союз отримав назву «Барбаросса» на честь жорстокого германського імператора Фредеріка Барбаросси, який жив у ХІІ ст., командував лицарським військом і проливав багато людської крові. Назва «Барбаросса» визначає характер війни як жорстокий винищувальний, руйнівний. Такою війна і замислювалася, але виконання цього плану було зірване героїчною боротьбою нашого народу.

Учень : Гітлерівська Німеччина і її керівництво наш народ недооцінила. Вистояти і перемогти в такій ситуації могло лише згуртоване, об’єднане спільністю інтересів і мети суспільство.

Ті ж глибинні витоки патріотизму, що й на фронті, народжували масовий трудовий героїзм людей, які працювали в тилу, забезпечували фронт усім необхідним для розгрому ворога.

2-й учень

Свій величезний внесок у перемогу зробило мистецтво – джерело, з якого живилась велич і сила народного духу. В перші години війни була написана пісня «Священна війна», яка стала воістину народною. Текст цієї могутньої пісні вперше було опубліковано 24 червня 1941 року автором Василем Лебедєвим-Кумачем. Олександр Александров, збентежений силою рядків вірша, написав музику. Так народилася пісня-заклик «Священна війна», яка стала гімном для всіх радянських людей. Її співали і на фронті, і в глибокому тилу, вона лунала і по інший бік фронту, у фашистських таборах.

Учень : В житті кожної людини, кожного краю та й цілого народу бувають моменти криз, горя і випробувань. Їх можна назвати духовними пустелями нашого буття. Один дослідник пустелі описав її дуже коротко – це жовте ніщо. Так, пустеля – це тільки мертвий пісок і все. Здається ніби довкола немає життя… Господь дарує нам такі періоди як досконалий Майстер, Вчитель і Батько. Хтось може говорити, що це певна кара за гріхи. Але Бог не карає, а дарує як люблячий Батько своїм дітям певні моменти випробувань для нашого зростання, щоб ми у своїй гріховній щоденності «не заснули на смерть». Згадаймо ізраїльський народ, що подорожував пустелею. Вони нарікають, що Бог про них забув, вимагають від Нього знаків і хочуть повернення назад у рабство, назад до ідолів. Але саме в пустелі ізраїльтяни досвідчують найбільші Божі чуда: перехід через Червоне море, манна небесна, перепелиці, переміна води і т.д. Пустеля – це дар, бо ми там не самі. Господь іде попереду і протоптує дорогу. Ви  можете сміятись, як можна протоптати дорогу в пустелі, де вітер замітає сліди за короткий час. Ось тому, щоб ми не збилися з дороги Він посилає перед нами людей, які впевнено ідуть за Ним. Вони своє життя будували на Любові, Правді, жертовності. Це святі українського народу, мученики за Церкву та Україну. Вони пережили переслідування, репресії, тортури  ГУЛАГів, концтаборів, знущання та побої, багатогодинні допити та смерть.  Останні цією дорогою пройшли молоді та старші, чоловіки та жінки, ті, що загинули на Майдані та по всій Україні, всі ті, що ми називаємо Небесною Сотнею. Кожен з нас розуміє, що їх набагато більше, імена яких нам ще зовсім  не відомі. Тих героїв, що життя своє віддали за нас, за Україну, щоб ми могли ЖИТИ і жити як ЛЮДИ.

Учень: Мамо, не плач. Я повернусь весною.

 У шибку пташинкою вдарюсь Твою.

 Прийду на світанні в садок із росою,

 А, може, дощем на поріг упаду.

 Голубко, не плач. Так судилося, ненько,

 Вже слово, матусю, не буде моїм.

 Прийду і попрошуся в сон твій тихенько

 Розкажу, як мається в домі новім.

 Мені колискову ангел співає

 I рана смертельна уже не болить.

 Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

 Душа за тобою, рідненька, щемить.

 Мамочко, вибач за чорну хустину

 За те, що віднині будеш сама.

 Тебе я люблю. I люблю Україну

 Вона, як і ти, була в мене одна.

Учень :    … 80 днів і ночей… Тривожних, заплаканих і вимолених… Нерівною була ця боротьба. Влада, сила і гроші – проти гарячого серця. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.      За цей короткий проміжок часу ми прожили цілу історичну епоху. Три місяці, залишивши свої родини, тисячі людей стояли на вулицях, день і ніч, у морози, заради одного – щоб домогтися свого, щоб їхній біль хтось почув. Це було схоже на якийсь страшний сон. Тюрми заповнили протестувальниками, людей заарештовували просто на вулицях, били жінок і старих. Розбивали голови журналістам, стріляли у медиків. Люди зникали безвісти. З них знущалися: роздягали догола, обливали водою, ставили навколішки і змушували співати « гімн України» обличчям до землі.  Усе це, щоб приборкати, щоб посіяти страх. Покору. Змусити до мовчання, рабського плазування перед владою, міліціонером, прокурором, суддею. І жоден з політтехнологів не зауважив у ті дні основного: чим сильніше затягували зашморг диктатури і страху, тим спокійнішими ставали обличчя людей. Дух, отой непоборний і невловимий дух свободи, переданий предками, - прокинувся, кликав лише вперед. Уже капітулювали політики, але прості люди не відступали.    В один день, тисячі стали солдатами свого народу. Звичайні мирні люди. Інтелігентні, жартівливі, люблячі. Інженери, водії, вчителі, колишні військові, безробітні, студенти, учні. « Ми прийшли сюди перемогти або померти», - заприсяглися вони на барикаді на Грушевського. Це була остання барикада нашої свободи. « Це була наша країна. І ми її не віддамо нікому», - казали вісімнадцятирічні юнаки, йдучи на штурм облдержадміністрації. І Бог почув. Він не міг не почути. Перемога прийшла. Закони про диктатуру скасовано. Ненависний уряд Азарова відставлено. У країну повертається надія.    Велика перемога маленьких людей. Людей з гарячими серцями і мужніми душами. Перемога кожної людини, яка стояла на майданах, передавала гроші у церквах, їжу чи одяг, плакала чи молилася. Цього разу ми заплатили за цю перемогу велику ціну – щонайменше сто життів. Відтепер ніхто, чуєте! Ніхто не посміє сказати, що свобода далася нам за безцінь!!!   Так, ще не все зроблено. Ще не всього досягнено. Попереду ще не проста боротьба, ще багато зусиль треба докласти. Але надалі напевно буде легше. Бо з’явилося розуміння чи не найважливішого: якщо люди бояться влади – це диктатура, якщо влада боїться людей – це свобода!!!   Разом зі свободою поступово приходять добробут і щастя для кожного. Це перевірено у багатьох країнах, що вже досягли успіху, 24 лютого 2014 року ВРУ прийняла Постанову про призначення звання Героїв Небесної Сотні посмертно з метою визнання їхньої слави на сотні віків у майбутньому. Планується встановити їм пам’ятник у місті Києві.   Спочивайте з Богом і вічна пам’ять, наша Небесна Сотне. Пам’ять про вас ніколи не помре у наших серцях! Слава Героям!!

  Пам’ять про Героїв України було вшановано хвилиною мовчання. 

Учень:

Сьогодні бачив – цілувались голуби…

Світило сонце і сміялись діти,

По вулицях несли з Героями гроби,

Лунало «Слава!» й похилились квіти…

Ридали посивіли Матері

З обличчями чорнішими від ночі…

За ЩО?! Стріляли рано-на зорі

В невинні Душі, в чисті світлі Очі?

Свічки горіли – небо у імлі…

І пташка десь сльозилася самотня…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ на Землі!

СМЕРТЬ ВОРОГАМ! І, ЧЕСТЬ!-НЕБЕСНІЙ СОТНІ!

Ще вчора бачив пару голубів …

А вже сьогодні покидьки з стрічками

Ділили крісла й я не розумів,

ЗА ЩО?!?! Дочасно посивіли Мами.

Учень :  і наше сьогодення продовжується тим, що не вщухають бої над Україною, які несуть розруху , біль, смерть. Ще й зараз, можливо, в ці хвилини проливається чиясь кров, гине молоде життя, але український народ все одно не здається, показуючи свій великий патріотизм, щиру любов до України. І кожний молиться про одне, щоб над рідним небом настав мир і всі солдати поверталися додому живими і здоровими .

Учениця:

Повертайся, будь ласка, живим…

Повертайся, будь ласка, живим.

Я прошу не багато, й не мало.

Кожен вечір молюсь всім святим

Щоб нещастя тебе не спіткало.

Щоби Янгол закрив от біди,

Над тобою розправивши крила,

І шоб куля лихої орди

Не побачила, не зачепила.

Ясним ранком, та днем дощовим,

Я шепочу у синєє небо:

Повертайся, будь ласка живим,

Батьківщина чекає на тебе.

2-й ведучий: Ми - майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносимо її культуру, своїми досягненнями славимо її. Будемо гідними своїх предків, любити рідну землю так, як заповідав великий Тарас, берегти волю і незалежність України, поважати свій народ і його мелодійну мову.

 1-й ведучий: Шануймо себе і свою гідність, і шановані будемо іншими.

 Виходять всі  учні

 Одна Батьківщина, і двох не буває,

 Місця, де родився, завжди святі.

 Хто рідну оселю свою забуває,

 Той долі не знайде в житті.

 Учні виконують танець «Диво-квітка»