Дивлюсь у небо

                                                

Дивлюсь у небо місячне і тихе,

І думаю про щось далеке, чарівне.

Тут, біля мене, вітер листячко колише,

Там – все постійне, стале, неземне

Зорить повсюду простір, наче храм
Куди не глянеш: зорі, зорі, зорі.

Лиш тиху бесіду  даю своїм устам.

У цім казковім, чуднім видоколі.

І шле Галактика мені повітря чисте

Вдихаю ту енергію міцну.

Моє єство спокійне, променисте

Полинуть хоче в чорну ту пітьму

Побачити той хаос планетарний,

Відчуть землі первісний сталий дух.

Всесвіт і я – оазис крил сумарний

Під нами – довгий і одвічний рух

І робиш висновок: є два світи на світі

Безмежна вічність і коротка мить

Лише любов при місячному світлі,

Як хвиля всесвіту, зумій її зловить!

* * *

Знов вдивляюсь у Чумацький Шлях,

Що вечірні перетнув сузір’я:

Бачу Козеріг, Овен. А я дітлах –

Уночі виходжу на подвір’я

Небо світиться яскраво у зірках

А які вони – близькі, далекі, теплі,

Що вони несуть в своїх серцях,

Про що думають місця далекі?

Небо зорепадових ночей

Так і вабить своїм мерехтінням,

Що не в силі відвести очей,

Ніби вся Галактика в цвітінні.

Неможливо, і , напевно, не змінить

Звабливу ночей безхмарних розсип

А на зміну їй спішить блакить,

Щоб посіяти свої прозорі роси.

* * *

Ніч принесла спалахи сузір’їв

Над містами, селами, людьми

Всі ці назви диких хижих звірів

В небі можем прочитати ми

І побачимо їх образ, силу, владу

Які ваблять нас усі віки

Ось Гідра, Ворон і Діва ззаду,

Риба, Рак, а в танці – Близнюки.

Ерідан в безмежному просторі

Дорікає Феніксу за те,

Що частина Всесвіту – в покорі,

Лиш у нього – решта все пусте.

Памороззю взявсь Чумацький Шлях

Тут живуть Персей, Кассіопея,

Кит, Телець сусідствують  в ладах

Лебідь виступає, ніби фея.

Мало ночі, щоб злічити вас,

І небесні осягнуть світила.

Ви – одвічна загадка для нас

Ви – вселенські зоряні мірила.

* * *

Там, в висоті, лише всесвіт спалахує

Ні стебельця, ні росинки дзеркальної

Там тільки дивні міжзоряні птахи є,

Що метеорами сиплять прощальними

Тиша у темінь вростає коріннями,

Зорі спалахують і  загасаються.

Вітер стає голубими каміннями,

Морок повсюди руками торкається.

Тут, на Землі, все буяє і вертиться:

Подих життя, слід роботи і розуму.

Тут ось веселка на небі поселиться

І передасть всім вітання із космосу

Цей привіт буде, можливо, запрошенням

Тих паралельних світів безконечності.

Ваблять і кличуть, будують відношення,

Щоби дізнатись про таїну вічності